Архимандрит Тихон (Софийчук) настоятель храма Спаса на Берестові

 Церква Спаса на Берестові

   На широких просторах від Кар­пат і Вісли, до Оки і Волги, від Ладоги до дельти Дунаю в IX — X ст.ст. простяглась могутня держава – Київська Русь.

   Центром цієї держави був Київ, «мати городів руських». В X — XI ст.ст. Київ набуває слави далеко за межами своєї країни. Зручно розта­шований на перехресті водних шляхів, на великому водному шляху «із варяг у греки», він провадить жва­ву торгівлю зі степовими племенами, з арабами, болгарами, хозарами і ва­рягами, укладає торговельні догово­ри, якими регулює свої торгові відно­сини з Візантією.

   Поступово розростаючись у вели­ке місто з красивими спорудами, чис­ленними храмами, палацами князів та їх дружинників, Київ стає духов­ним центром великокняжої доби. На пагорбах, укритих тінистими лісами, за Ярослава Мудрого зародилася Києво-Печерська обитель. Вона ви­никла поруч із князівським селом Бе­рестово, яке отримало назву від бе­рестового лісу, що оточував його, і на той час уже мало свою історію. В селі Берестово велика княгиня Ольга по­будувала на Аскольдовій могилі цер­кву святого Николая, біля якої знахо­дився її двір, згідно літопису, — «Ольмин Дворъ«. У цьому дворі в споруді, вибудуваній у два яруси, Ольга, яка на початку таємно сповідувала хрис­тиянство, а згодом і прийняла його, бувала досить часто, усамітнюючись від київських язичників. Біля неї пе­ребували її малолітні онуки: Ярополк, Олег і Володимир, останній був народжений від її ключниці Малуші, сестри Добрині і дочки любичанина Малка. Вірогідно, Малуша, улюбле­на служниця Ольги, проживаючи в селі Берестово, також прийняла Свя­те Хрещення. Таке припущення ґрунтується на свідченнях літописів і дає право зробити висновок, що великий князь Володимир пізнав християн­ство від своєї бабусі й матері в селі Берестово.

   Село Берестово — заміська рези­денція св. князя Володимира Святославовича. Тут був його палац, куди він приїздив для відпочинку та полю­вання. В берестовському заміському палаці св. князь Володимир Святославович і помер, про що нам відомо з літопису: «Умре же на Берестовемъ и потаиша и: бе бо Святополкъ Киеве. Ночью же межью двема клетьми проимаша помостъ, обертевше во коверь и ужи весиша на землю, возложише и на сани, везоше поставиша и въ святей Богородицы, юже бе создалъ самъ».

   У подальшій історії палац у Бере­стово набуває значення помістя на­щадків св. князя Володимира Святославовича. В ньому любили прожива­ти Ярослав Мудрий, Святослав Ярос­лавович, Всеволод Ярославович, Во­лодимир Мономах.

   До ансамблю князівського пала­цу, звичайно, входила й церква. Отже, поблизу Києва, на Берестові, в без­посередній близькості від князівсь­кого палацу, будується одна із найдав­ніших київських церков — церква на честь Преображення Господнього. Це сталося 988 року, коли, прийняв­ши Святе Хрещення в Корсуні в церкві Спаса, великий князь Володи­мир, повернувшись у Київ, одразу ж приступив до спорудження в Берес­тові першої кам’яної церкви на пам’ять про своє хрещення, а також в ім’я Спаса і за архітектурним зраз­ком корсунської церкви. Доказом цього служить тотожність планів обох церков: церква Спаса в Корсуні і церква Спаса на Берестові побудо­вані у вигляді рівнокінечного (грець­кого) хреста (церкви крещатыя). Ні в Києві, ні на всій Русі немає жодної подібної давньої церкви. В Київсько­му Синопсисі XVII ст. після оповіді про хрещення Володимира, про по­вернення його із Корсуня в Київ і про знищення тут ідолів говориться: «Повеле Владимир поставити каменну церковь в Киеве Святаго Спаса великую, и на том месте, идеже кумиръ Перунъ бяше, Церковь Святаго Василия». Про це ж пише у своєму творі «Тератургима» ієромонах Києво-Печерської Лав­ри Афанасій Кальнофойський, поси­лаючись на четверту книгу хроніки Стрийковського. Як на фактичне підтвердження передання про на­лежність цієї церкви Володимирові, можна вказати на близьку схожість церкви за матеріалом і способом по­будови з церквою в ім’я святого Василія і Десятинною церквою, які, безумовно, належать святому Воло­димирові.

Існує припущення, що при церкві Святих Апостолів, яка знаходилась в селі Берестово і священиком якої був Іларіон (автор «Слова про закон и благодать», в подальшому — перший руський митрополит), ігуменом Германом було засновано Спаський мо­настир. І церква святих Апостолів була перейменована ним на церкву Святого Спаса.

   Перша літописна згадка про Спаський монастир відноситься «до 1072 року. Преподобний Нестор Літописець розповідає про Германа, ігумена Святого Спаса, котрий брав участь у перенесенні мощей Бориса і Гліба у Вишгороді в нову церкву, побудовану Ізяславом Ярославови­чем. Те, що монастир Святого Спаса знаходився в Берестово, підтверд­жується цілим рядом пізніших літо­писних текстів. Лаврентіївський літо­пис під 1138 роком повідомляє про захоронення «на Берестовемъ у Святаго Спаса» дочки Володимира Мономаха Євфимії. В Іпатіївському літописі під 1158 роком ми маємо детально описані обставини, за яких помер і був похований засновник Москви Юрій Володимирович Долгорукий: «преставися Киеве Гюрги Володимиричъ, князь Киевский, месяца мая въ 15, в среду на ночь; а заутра в четвергъ положиша у монастыри Святаго Спаса». Під 1172 роком Лаврентіївский літопис повідомляе: «преставися благоверный князь Глеб Киевский Гюргевич и положиша и у Святаго Спаса на Берестове, идеже лежитъ отецъ его Гюрги».

   Далі літопис за різних обставин називає двох ігуменів монастиря Свя­того Спаса на Берестові: Луку (під 1185 роком) і двічі (під 1230 і під 1231 роками) Петра Акеровича, який разом з митрополитом Кирилом при­ходив до великого князя Георгія Суз­дальського від великого князя Воло­димира Рюриковича і в 1231 році брав участь у поставленні в Києві Кирила Ростовського єпископом.

   Остання згадка у літописі про цер­кву Спаса на Берестові відноситься до 1231 року. Протягом 312 років про неї

нічого не відомо. Київ у цей час зазнавав татарських набігів. Багато будівель було зруйновано, населення знищене і захоплене у полон, а над тими, хто залишився, тяжіло важке рабство. На початку грудня 1240 року хан Батий взяв приступом Київ, зруй­нував і спалив Десятинну церкву і безліч інших споруд. Особливо важкі були татарські нашестя 1416 і 1482 років. Але і після жахливого нашес­тя Менглі-Гирея в 1482 році церква Спаса на Берестові вціліла. Так, польські ревізори, описуючи в 1543 році міста південно-західної Русі і перераховуючи церкви в Києві, зга­дують і про церкву Спаса.

   Наступна випадкова згадка про «Спаський кут з церквою мурова­ною» відноситься до 1630 року і по­в’язана з іменем св. Петра Могили, в той час архімандрита Києво-Пе­черської Лаври. В 20-х роках XVII ст. селом Берестово і церквою Спаса у ньому володів уніатський митропо­лит В. Рутський. Намагання архіман­дрита Лаври Єлисея (Плетенецького) вирвати цей древній храм з рук уні­атів не увінчалися успіхом. Але за св. Петра Могили в 1630 році між ним і В. Рутським склалася угода на таких умовах: Києво-Печерська Лавра по­ступалася В. Рутському своїм дале­ким маєтком Печурани з присілком Левнищевичі і вісьмома підданими Києво-Печерського монастиря, що проживали у Києві на Софієвій горі, і натомість отримувала «Спасский кут с церковью мурованною, а также села Псютичи и Столбец». Але Спаська церква перебувала тоді в напівзруйнованому стані. Про міру зруйнованості цього храму за три роки до його відновлення так гово­рить в «Тератургимі» ієромонах Киє­во-Печерської Лаври Афанасій Кальнофойський: «Между западом и севером проходит дорога через угол Спасский, т.е. мимо великой церкви Преображення Господня, которую Святой Владимир каменную создал; но едва стены оной остались, а развалины землею покрыты, окрестности ея принадлежат к той же церк­ви». Від неї пролягла стежка до мо­настиря святого Миколи Пустельно­го, тобто на Аскольдову могилу. На плані Лаври, доданому до «Тератур­гимі», Спаська церква зображується з одним невеликим куполом і висту­паючим із двох сторін, вище склепінь, неправильно відламаними стінами. Давні склепіння збереглися як на головній її частині, так і над центральним вівтарем і бічними вівтарями, що можна визначити за старою кладкою цегли. Отже, вона збереглася настільки, що в ній ще можна було відправляти Богослужі­ння.

 

   XVI ст. і перша половина XVII ст. в історії України характеризуються духовним піднесенням. Це був час боротьби з уніатами. Св. митрополит Київський Петро Могила (1632-1647) домігся в 1632 році від польського короля Владислава IV дозволу на відбудову давніх право­славних храмів. Залучаючи для цієї мети приватні суми і витрачаючи осо­бисті кошти, він відбудовує Со­фійський собор, Михайлівську цер­кву Видубицького монастиря, піклується про Десятинну церкву, а на церкву Спаса на Берестові звер­тає особливу увагу. Він з любов’ю почав відновлення цього давнього храму Київської Русі: добудував вер­хівки зруйнованих стін, значно потовщивши їх, побудував на старому фундаменті західний бічний вівтар і замість одного купола, що існував з самого початку, поставив три, по­криті деревом (гонтом); у двох бічних вівтарях він встановив престоли з іконостасами: правий — в ім’я святих безсеребреників Косьмй і Даміана, а лівий — в ім’я святого рівноапостоль­ного великого князя Володимира. Із західної сторони Київський митропо­лит прибудував дерев’яний бічний вівтар. Зовнішню реставрацію храму було закінчено у другій половині 1640 року.

   Після цього храм реставрувався всередині. В 1643 році церкву освя­чено, а в 1644 році розписано «пер­стами» грецьких майстрів. Повну реставрацію церкви Спаса на Берес­тові було проведено з 1640 по 1644 рік, що підтверджується написами на стінах церковнослов’янською і грецькою мовами. Слов’янський на­пис на внутрішній стороні західної стіни свідчить: «Сию церков созда Великий и всея Руси князь и Самодержецъ Владимир, во святом крещении Василий. По летехъ же многихъ и по разорении от безбожнихъ татаръ, произволениемъ Божиимъ обновися смиреннымъ Петром Могилою, Архиепископом Митрополитом Киевским и Галицким и всея Руси, Екзархом святаго Константинопольского престола, Архимандритом Печерским, во славу на Фаворе преобразившагося Христа Бога Слова«. Обрис літер показує, що цей напис було зробле­но самим Петром Могилою. Грець­кий напис на зовнішньому боці захі­дної стіни свідчить уже не про архі­тектурну реставрацію храму, а про його розпис.

   Виняткову увагу св. митрополита Петра Могили до храму Спаса на Берестові видно ще з того, що він в духівниці доручив своїм душоприказникам все належне йому столове срібло розділити на чотири рівні ча­стини: одну частину він призначив «отцям колегіантам» заснованої ним Академії, другу — Києво-Печерській Лаврі, архімандритом якої він був, третю — своєму братові «господарю землі Молдавської Мойсею» й чет­верту — «відбудованій церкві Свято­го Спаса». Турбота про церкву Спа­са на Берестові була такою великою тому, що, вважаючи засновником її святого князя Володимира, св. Пет­ро Могила вважав і себе продовжу­вачем його справи. Ця думка яскра­во виражена у стінописі, написано­му грецькими майстрами в західній частині церкви над аркою на стіні. В центрі тут зображений Спаситель, Який сидить на престолі в архіє­рейському вбранні — в саккосі та омо­форі з митрою на голові. З правого боку Спасителя зображено Божу Матір, а з лівого — святого великого князя Володимира. Перед Спасителем стоїть уклінний св. митрополит Петро Могила в святительській одежі, в саккосі грецького покрою. Він тримає в руках відновлену ним церкву Спаса і підносить її Спасителю, до Якого із уст св. Петра Могили простягується довгий вузький згор­ток з написом: «да будут очи Твои выну на храмъ сей». у згортку, який виходить із уст святого великого кня­зя Володимира, написано: «призри, Господи, на Церковь сию, юже создах недостойный «. Біля ніг Спасителя зоб­ражений герб Петра Могили. На цій фресці однокупольну церкву Спаса на Берестові добре видно з усіма її характерними особливостями, зазна­ченими ще на схематичному плані 1638 року.

      Після часів св. Петра Могили в Спаській церкві відбулися зміни: в 1809-1810 роках оновлено стінопис і позолоту на іконостасі, в 1813-1814 роках при священикові Василії Шараївському замість старого дерев’я­ного даху встановлений і пофарбова­ний новий залізний — за рахунок по­жертвувань. У тому ж 1814 році па­рафіянин київський купець Рябчиков поновив стінопис, дотримуючись давніх рис. розписав наново іконами могилянський бічний вівтар, устелив чавунними плитами підлогу головної церкви і до західного бічного вівта­ря добудував двоповерхову дзвіницю. В щоденнику Київського митрополи­та Серапіона від 6 серпня 1814 року згадується про це поновлення: «В 10 часу поехал в Печерскую крепость, что на Берестове, и служил… Перед входом в церковь говорил речь свя­щенник тоя церкви Шараевский по случаю возобновления иконного стенного росписания…».

     Московський митрополит Платон, перебуваючи в Києві в 1804 році, відвідав церкву Спаса на Берестові і, обійшовши всі вівтарі, оглянув ста­ровинні грецькі фрески, сів на пра­вому криласі і, звернувшись до лав­рських ченців, що супроводжували його, сказав: «Все у вас на древних развалинах новое, выключая сей цер­кви; она только остаток святого Вла­димира и достойна всякого сохранения». Після повернення в Москву він надіслав Києво-Спаській церкві в дар напрестольне, оправлене в парчу зі срібним окладом, Євангеліє з напи­сом на ньому: «В Киевскую, состоящую при Киево-Печерской Лавре, называемую Спаса на Берестове цер­ковь, яко древнейшую в Києве и в древних летописях упоминаемую, посилаю сию книгу священного Евангелия. Смиренний Платон. Божиею милостию митрополит Московский. Москва 1805 г. генваря 21 дня».

   Спаська церква на цей час має форму хреста. Правий і лівий бічні вівтарі були призначені для баптис­терію і дияконника на зразок давніх константинопольських храмів, які завжди мали ці два відділення при самому вході до храму.

Давні фрески розміщено у тако­му порядку: на склепінні, над престо­лом, — Святий Дух у вигляді голуба. На запрестольному боці склепіння — Божа Матір з Предвічним Немовлям. Нижче Неї на тій же напівкруглій стіні — свята трапеза, яку осіняють рипидами двоє Ангелів; праворуч -П’ятидесятниця, де Божа Матір пред­ставляється посідаючою серед апос­толів. З лівого боку зображено Різдво Христове. На центральному колі склепіння — Спаситель у звичайній одежі, позад Нього — євангелісти Іоанн і Матфій, попереду — Марк і Лука, які пишуть на пергаменті оче­ретинами, праворуч від Спасителя — апостоли Павло, Петро і Іоанн, пред­ставлені в одній групі, ліворуч від Спасителя, поміж євангелістами Марком і Лукою, пророк Мойсей і Апостоли Іаков та Іуда, брат Гос­подній. Над вікнами на північній і південній стінах — Вознесіння і Стрітення Господнє. Перед Спасителем по арці, яка відділяє нижнє скле­піння від верхнього, поясні зобра­ження апостолів із числа 70 і супут­ників апостольських, а саме: посере­дині склепіння — Клеопа, праворуч від нього — Филипп, Симон, Прохор, ліворуч — Матфій, Ананія, Фаддей, Силуан і Тит. Сонм євангелістів і учнів апостольских, стоячи перед Господом, ніби приймає від нього повеління: «Шедше убо научите вся языки, крестяще их во имя Отца, и Сына, и Святаго Духа«. Ця велична картина вівтарного склепіння допов­нюється ликами мужів апостольских, пастирів та вчителів церкви Христо­вої. Між запрестольними вікнами зображені святителі: Ієрофей, Мефодій, Аргосіос, Фока, Никифор; на прорізах самих вікон — свт. Аккілій, свт. Гри­горій Чудотворець, свт. Мелетій Антіохійський, свт. Григорій Палама, свт. Спиридон, свмуч. Ігнатій Богоносець; під ними нижче вікон — святий пророк Іоанн Хрести­тель, свт. Кирил Олександрійський, свт. Григорій Богослів, свт. Іоанн Златоуст, свт. Василій Великий, свт. Афанасій Вели­кий, свт. Олександр і свт. Єпіфаній. Жертов­ник зроблено в стіні у вигляді пече­ри, вище жертовника — Святитель Петро і перед ним — Ісус у віці не­мовляти. Святителі всі представлені у фелонях і омофорах з непокрити­ми головами, крім свт. Кирила Олек­сандрійського, який має на голові покривало із тканини. Волосся у всіх коротке, ззаду спущене лише до пле­чей, спереду — підстрижене.

      Продовження нижнього ряду свя­тителів утворює простягнуте на стінах передвівтарної частини храму зображення св. мучеників: Георгія, Феодора, Артемія — на північній стіні, Іакова Персіянина, Феодора Стратилата і Димитрія — на південій; вище їх розміщені поясні зображен­ня св. мучеників: Фірса, Ореста, Євфимія, Мардарія, Євстратія і Авксентія. Під аркою, що відділяє передвівтарну частину від притвору, -Господь Саваоф, Аарон, Мелхіседек; на стінах арки — Хрещення Господнє і воскресіння Лазаря, під ними на повний зріст — св. архангели Гавриїл і Михаїл. В західній частині храму на самому склепінні — три поясних в колах зображення: Господь Самодер­жець, Божа Матір Пантанаса та Іоанн Хреститель. Внутрішня сторона західної стіни зайнята зображеннями страждань Спасителя. На стіні Володимирсько-го бічного вівтаря, над дверима — Успіння Божої Матері, вище — зобра­ження апостолів: на стіні Косьмода­міанського бічного вівтаря — зобра­ження Розп’яття Господнього, а над ним — апостоли. Внизу зображені преподобні Меркурій, св. Савва, св. Антоній Єгипетський, св. Євфимій Великий та інші святі. Давній стіно­пис в цій частині храму, очевидно, мало зберігся, і при поновленні св. Петро Могила на свій розсуд замінив його у багатьох місцях новими зоб­раженнями.

   На стінах церкви Спаса на Берес­тові є декілька меморіальних по­міток. Всі вони зроблені не раніше 40-х років XVII ст. В головній могилянській прибудові зі східної сторо­ни, де стояв іконостас, під віконця­ми з лівого і правого боків вирублено два восьмикутних рельєфних хре­сти. Напис біля хреста під правим віконцем гласить: » Под сенью сего храма погребены: сын Владимира Мономаха, великий князь Юрий Долгорукий, скончавшийся…Далі напис, зроблений зверху давнього живопи­су, осипався, і видно частину зобра­ження невідомого святого. Біля хре­ста, що під лівим віконцем, напис зберігся повністю: «В сем храме погребены дочери Киевскаго князя Владимира Мономаха Евфимия в иночестве Евпраксия, и София, бывшая супругою Венгерского короля Белы II «. Згідно з свідченнями руських літописів, зах­ідних і візантійських хронік, у Воло­димира Мономаха було три дочки. Одна з них, Євфимія, була віддана заміж за угорського короля Коломана, згодом постриглась у черниці і була похована в 1138 році в церкві Спаса на Берестові.

   Фрескові зображення Спаської церкви за художнім рівнем значно вищі, від фресок Софійського собо­ру і Кирилівської Троїцької церкви. Вони вражають надзвичайною ви­тонченістю, величчю композиції, ви­нятковою правильністю грецького малюнка і його довершеністю. Цей стінопис передає Божественну ідею вічного буття Бога Слова, пророцтво про спасіння світу, зображає Його втілення, Його земне життя і Вознесіння до Бога Отця. Всі зображення разом і кожне окремо свідчать, що Берестовський храм створений для слави Спаса, лик Якого, за старо­давнім східним звичаєм, як храмо­вий, зображений посередині вівтар­ного склепіння і багаторазово повто­рений в різних місцях храму.

   Храм Спаса на Берестові заслуго­вує на особливу увагу як один із пер­ших за часом серед всіх численних храмів Русі. В ньому молився Про­світитель нашої Вітчизни святий рівноапостольний великий князь Володимир, при цьому храмі він по­мер. Стіни цього древнього храму є німими свідками багатьох історич­них подій, якими так багата наша двотисячолітня історія.

   На жаль, храм зараз зачинений на реставрацію, але кожної неділі о 8.00 служиться  Акафіст Іконі Божій Матері «Усецариця» -де багато людей отримує зцілення від онкологічних та інших хвороб. Вже на протязі 12 років в спеку, дощ та мороз  літні та  хворі люди моляться  на дворі біля стін храму. На храмове свято Преображення Господнє 19 серпня кожного року служиться Літургія на древніх підвалинах Храму.