Архимандрит Тихон (Софийчук) настоятель храма Спаса на Берестові
Церква Спаса на Берестові
На широких просторах від Карпат і Вісли, до Оки і Волги, від Ладоги до дельти Дунаю в IX — X ст.ст. простяглась могутня держава – Київська Русь.
Центром цієї держави був Київ, «мати городів руських». В X — XI ст.ст. Київ набуває слави далеко за межами своєї країни. Зручно розташований на перехресті водних шляхів, на великому водному шляху «із варяг у греки», він провадить жваву торгівлю зі степовими племенами, з арабами, болгарами, хозарами і варягами, укладає торговельні договори, якими регулює свої торгові відносини з Візантією.
Поступово розростаючись у велике місто з красивими спорудами, численними храмами, палацами князів та їх дружинників, Київ стає духовним центром великокняжої доби. На пагорбах, укритих тінистими лісами, за Ярослава Мудрого зародилася Києво-Печерська обитель. Вона виникла поруч із князівським селом Берестово, яке отримало назву від берестового лісу, що оточував його, і на той час уже мало свою історію. В селі Берестово велика княгиня Ольга побудувала на Аскольдовій могилі церкву святого Николая, біля якої знаходився її двір, згідно літопису, — «Ольмин Дворъ«. У цьому дворі в споруді, вибудуваній у два яруси, Ольга, яка на початку таємно сповідувала християнство, а згодом і прийняла його, бувала досить часто, усамітнюючись від київських язичників. Біля неї перебували її малолітні онуки: Ярополк, Олег і Володимир, останній був народжений від її ключниці Малуші, сестри Добрині і дочки любичанина Малка. Вірогідно, Малуша, улюблена служниця Ольги, проживаючи в селі Берестово, також прийняла Святе Хрещення. Таке припущення ґрунтується на свідченнях літописів і дає право зробити висновок, що великий князь Володимир пізнав християнство від своєї бабусі й матері в селі Берестово.
Село Берестово — заміська резиденція св. князя Володимира Святославовича. Тут був його палац, куди він приїздив для відпочинку та полювання. В берестовському заміському палаці св. князь Володимир Святославович і помер, про що нам відомо з літопису: «Умре же на Берестовемъ и потаиша и: бе бо Святополкъ Киеве. Ночью же межью двема клетьми проимаша помостъ, обертевше во коверь и ужи весиша на землю, возложише и на сани, везоше поставиша и въ святей Богородицы, юже бе создалъ самъ».
У подальшій історії палац у Берестово набуває значення помістя нащадків св. князя Володимира Святославовича. В ньому любили проживати Ярослав Мудрий, Святослав Ярославович, Всеволод Ярославович, Володимир Мономах.
До ансамблю князівського палацу, звичайно, входила й церква. Отже, поблизу Києва, на Берестові, в безпосередній близькості від князівського палацу, будується одна із найдавніших київських церков — церква на честь Преображення Господнього. Це сталося 988 року, коли, прийнявши Святе Хрещення в Корсуні в церкві Спаса, великий князь Володимир, повернувшись у Київ, одразу ж приступив до спорудження в Берестові першої кам’яної церкви на пам’ять про своє хрещення, а також в ім’я Спаса і за архітектурним зразком корсунської церкви. Доказом цього служить тотожність планів обох церков: церква Спаса в Корсуні і церква Спаса на Берестові побудовані у вигляді рівнокінечного (грецького) хреста (церкви крещатыя). Ні в Києві, ні на всій Русі немає жодної подібної давньої церкви. В Київському Синопсисі XVII ст. після оповіді про хрещення Володимира, про повернення його із Корсуня в Київ і про знищення тут ідолів говориться: «Повеле Владимир поставити каменну церковь в Киеве Святаго Спаса великую, и на том месте, идеже кумиръ Перунъ бяше, Церковь Святаго Василия». Про це ж пише у своєму творі «Тератургима» ієромонах Києво-Печерської Лаври Афанасій Кальнофойський, посилаючись на четверту книгу хроніки Стрийковського. Як на фактичне підтвердження передання про належність цієї церкви Володимирові, можна вказати на близьку схожість церкви за матеріалом і способом побудови з церквою в ім’я святого Василія і Десятинною церквою, які, безумовно, належать святому Володимирові.
Існує припущення, що при церкві Святих Апостолів, яка знаходилась в селі Берестово і священиком якої був Іларіон (автор «Слова про закон и благодать», в подальшому — перший руський митрополит), ігуменом Германом було засновано Спаський монастир. І церква святих Апостолів була перейменована ним на церкву Святого Спаса.
Перша літописна згадка про Спаський монастир відноситься «до 1072 року. Преподобний Нестор Літописець розповідає про Германа, ігумена Святого Спаса, котрий брав участь у перенесенні мощей Бориса і Гліба у Вишгороді в нову церкву, побудовану Ізяславом Ярославовичем. Те, що монастир Святого Спаса знаходився в Берестово, підтверджується цілим рядом пізніших літописних текстів. Лаврентіївський літопис під 1138 роком повідомляє про захоронення «на Берестовемъ у Святаго Спаса» дочки Володимира Мономаха Євфимії. В Іпатіївському літописі під 1158 роком ми маємо детально описані обставини, за яких помер і був похований засновник Москви Юрій Володимирович Долгорукий: «преставися Киеве Гюрги Володимиричъ, князь Киевский, месяца мая въ 15, в среду на ночь; а заутра в четвергъ положиша у монастыри Святаго Спаса». Під 1172 роком Лаврентіївский літопис повідомляе: «преставися благоверный князь Глеб Киевский Гюргевич и положиша и у Святаго Спаса на Берестове, идеже лежитъ отецъ его Гюрги».
Далі літопис за різних обставин називає двох ігуменів монастиря Святого Спаса на Берестові: Луку (під 1185 роком) і двічі (під 1230 і під 1231 роками) Петра Акеровича, який разом з митрополитом Кирилом приходив до великого князя Георгія Суздальського від великого князя Володимира Рюриковича і в 1231 році брав участь у поставленні в Києві Кирила Ростовського єпископом.
Остання згадка у літописі про церкву Спаса на Берестові відноситься до 1231 року. Протягом 312 років про неї
нічого не відомо. Київ у цей час зазнавав татарських набігів. Багато будівель було зруйновано, населення знищене і захоплене у полон, а над тими, хто залишився, тяжіло важке рабство. На початку грудня 1240 року хан Батий взяв приступом Київ, зруйнував і спалив Десятинну церкву і безліч інших споруд. Особливо важкі були татарські нашестя 1416 і 1482 років. Але і після жахливого нашестя Менглі-Гирея в 1482 році церква Спаса на Берестові вціліла. Так, польські ревізори, описуючи в 1543 році міста південно-західної Русі і перераховуючи церкви в Києві, згадують і про церкву Спаса.
Наступна випадкова згадка про «Спаський кут з церквою мурованою» відноситься до 1630 року і пов’язана з іменем св. Петра Могили, в той час архімандрита Києво-Печерської Лаври. В 20-х роках XVII ст. селом Берестово і церквою Спаса у ньому володів уніатський митрополит В. Рутський. Намагання архімандрита Лаври Єлисея (Плетенецького) вирвати цей древній храм з рук уніатів не увінчалися успіхом. Але за св. Петра Могили в 1630 році між ним і В. Рутським склалася угода на таких умовах: Києво-Печерська Лавра поступалася В. Рутському своїм далеким маєтком Печурани з присілком Левнищевичі і вісьмома підданими Києво-Печерського монастиря, що проживали у Києві на Софієвій горі, і натомість отримувала «Спасский кут с церковью мурованною, а также села Псютичи и Столбец». Але Спаська церква перебувала тоді в напівзруйнованому стані. Про міру зруйнованості цього храму за три роки до його відновлення так говорить в «Тератургимі» ієромонах Києво-Печерської Лаври Афанасій Кальнофойський: «Между западом и севером проходит дорога через угол Спасский, т.е. мимо великой церкви Преображення Господня, которую Святой Владимир каменную создал; но едва стены оной остались, а развалины землею покрыты, окрестности ея принадлежат к той же церкви». Від неї пролягла стежка до монастиря святого Миколи Пустельного, тобто на Аскольдову могилу. На плані Лаври, доданому до «Тератургимі», Спаська церква зображується з одним невеликим куполом і виступаючим із двох сторін, вище склепінь, неправильно відламаними стінами. Давні склепіння збереглися як на головній її частині, так і над центральним вівтарем і бічними вівтарями, що можна визначити за старою кладкою цегли. Отже, вона збереглася настільки, що в ній ще можна було відправляти Богослужіння.
XVI ст. і перша половина XVII ст. в історії України характеризуються духовним піднесенням. Це був час боротьби з уніатами. Св. митрополит Київський Петро Могила (1632-1647) домігся в 1632 році від польського короля Владислава IV дозволу на відбудову давніх православних храмів. Залучаючи для цієї мети приватні суми і витрачаючи особисті кошти, він відбудовує Софійський собор, Михайлівську церкву Видубицького монастиря, піклується про Десятинну церкву, а на церкву Спаса на Берестові звертає особливу увагу. Він з любов’ю почав відновлення цього давнього храму Київської Русі: добудував верхівки зруйнованих стін, значно потовщивши їх, побудував на старому фундаменті західний бічний вівтар і замість одного купола, що існував з самого початку, поставив три, покриті деревом (гонтом); у двох бічних вівтарях він встановив престоли з іконостасами: правий — в ім’я святих безсеребреників Косьмй і Даміана, а лівий — в ім’я святого рівноапостольного великого князя Володимира. Із західної сторони Київський митрополит прибудував дерев’яний бічний вівтар. Зовнішню реставрацію храму було закінчено у другій половині 1640 року.
Після цього храм реставрувався всередині. В 1643 році церкву освячено, а в 1644 році розписано «перстами» грецьких майстрів. Повну реставрацію церкви Спаса на Берестові було проведено з 1640 по 1644 рік, що підтверджується написами на стінах церковнослов’янською і грецькою мовами. Слов’янський напис на внутрішній стороні західної стіни свідчить: «Сию церков созда Великий и всея Руси князь и Самодержецъ Владимир, во святом крещении Василий. По летехъ же многихъ и по разорении от безбожнихъ татаръ, произволениемъ Божиимъ обновися смиреннымъ Петром Могилою, Архиепископом Митрополитом Киевским и Галицким и всея Руси, Екзархом святаго Константинопольского престола, Архимандритом Печерским, во славу на Фаворе преобразившагося Христа Бога Слова«. Обрис літер показує, що цей напис було зроблено самим Петром Могилою. Грецький напис на зовнішньому боці західної стіни свідчить уже не про архітектурну реставрацію храму, а про його розпис.
Виняткову увагу св. митрополита Петра Могили до храму Спаса на Берестові видно ще з того, що він в духівниці доручив своїм душоприказникам все належне йому столове срібло розділити на чотири рівні частини: одну частину він призначив «отцям колегіантам» заснованої ним Академії, другу — Києво-Печерській Лаврі, архімандритом якої він був, третю — своєму братові «господарю землі Молдавської Мойсею» й четверту — «відбудованій церкві Святого Спаса». Турбота про церкву Спаса на Берестові була такою великою тому, що, вважаючи засновником її святого князя Володимира, св. Петро Могила вважав і себе продовжувачем його справи. Ця думка яскраво виражена у стінописі, написаному грецькими майстрами в західній частині церкви над аркою на стіні. В центрі тут зображений Спаситель, Який сидить на престолі в архієрейському вбранні — в саккосі та омофорі з митрою на голові. З правого боку Спасителя зображено Божу Матір, а з лівого — святого великого князя Володимира. Перед Спасителем стоїть уклінний св. митрополит Петро Могила в святительській одежі, в саккосі грецького покрою. Він тримає в руках відновлену ним церкву Спаса і підносить її Спасителю, до Якого із уст св. Петра Могили простягується довгий вузький згорток з написом: «да будут очи Твои выну на храмъ сей». у згортку, який виходить із уст святого великого князя Володимира, написано: «призри, Господи, на Церковь сию, юже создах недостойный «. Біля ніг Спасителя зображений герб Петра Могили. На цій фресці однокупольну церкву Спаса на Берестові добре видно з усіма її характерними особливостями, зазначеними ще на схематичному плані 1638 року.
Після часів св. Петра Могили в Спаській церкві відбулися зміни: в 1809-1810 роках оновлено стінопис і позолоту на іконостасі, в 1813-1814 роках при священикові Василії Шараївському замість старого дерев’яного даху встановлений і пофарбований новий залізний — за рахунок пожертвувань. У тому ж 1814 році парафіянин київський купець Рябчиков поновив стінопис, дотримуючись давніх рис. розписав наново іконами могилянський бічний вівтар, устелив чавунними плитами підлогу головної церкви і до західного бічного вівтаря добудував двоповерхову дзвіницю. В щоденнику Київського митрополита Серапіона від 6 серпня 1814 року згадується про це поновлення: «В 10 часу поехал в Печерскую крепость, что на Берестове, и служил… Перед входом в церковь говорил речь священник тоя церкви Шараевский по случаю возобновления иконного стенного росписания…».
Московський митрополит Платон, перебуваючи в Києві в 1804 році, відвідав церкву Спаса на Берестові і, обійшовши всі вівтарі, оглянув старовинні грецькі фрески, сів на правому криласі і, звернувшись до лаврських ченців, що супроводжували його, сказав: «Все у вас на древних развалинах новое, выключая сей церкви; она только остаток святого Владимира и достойна всякого сохранения». Після повернення в Москву він надіслав Києво-Спаській церкві в дар напрестольне, оправлене в парчу зі срібним окладом, Євангеліє з написом на ньому: «В Киевскую, состоящую при Киево-Печерской Лавре, называемую Спаса на Берестове церковь, яко древнейшую в Києве и в древних летописях упоминаемую, посилаю сию книгу священного Евангелия. Смиренний Платон. Божиею милостию митрополит Московский. Москва 1805 г. генваря 21 дня».
Спаська церква на цей час має форму хреста. Правий і лівий бічні вівтарі були призначені для баптистерію і дияконника на зразок давніх константинопольських храмів, які завжди мали ці два відділення при самому вході до храму.
Давні фрески розміщено у такому порядку: на склепінні, над престолом, — Святий Дух у вигляді голуба. На запрестольному боці склепіння — Божа Матір з Предвічним Немовлям. Нижче Неї на тій же напівкруглій стіні — свята трапеза, яку осіняють рипидами двоє Ангелів; праворуч -П’ятидесятниця, де Божа Матір представляється посідаючою серед апостолів. З лівого боку зображено Різдво Христове. На центральному колі склепіння — Спаситель у звичайній одежі, позад Нього — євангелісти Іоанн і Матфій, попереду — Марк і Лука, які пишуть на пергаменті очеретинами, праворуч від Спасителя — апостоли Павло, Петро і Іоанн, представлені в одній групі, ліворуч від Спасителя, поміж євангелістами Марком і Лукою, пророк Мойсей і Апостоли Іаков та Іуда, брат Господній. Над вікнами на північній і південній стінах — Вознесіння і Стрітення Господнє. Перед Спасителем по арці, яка відділяє нижнє склепіння від верхнього, поясні зображення апостолів із числа 70 і супутників апостольських, а саме: посередині склепіння — Клеопа, праворуч від нього — Филипп, Симон, Прохор, ліворуч — Матфій, Ананія, Фаддей, Силуан і Тит. Сонм євангелістів і учнів апостольских, стоячи перед Господом, ніби приймає від нього повеління: «Шедше убо научите вся языки, крестяще их во имя Отца, и Сына, и Святаго Духа«. Ця велична картина вівтарного склепіння доповнюється ликами мужів апостольских, пастирів та вчителів церкви Христової. Між запрестольними вікнами зображені святителі: Ієрофей, Мефодій, Аргосіос, Фока, Никифор; на прорізах самих вікон — свт. Аккілій, свт. Григорій Чудотворець, свт. Мелетій Антіохійський, свт. Григорій Палама, свт. Спиридон, свмуч. Ігнатій Богоносець; під ними нижче вікон — святий пророк Іоанн Хреститель, свт. Кирил Олександрійський, свт. Григорій Богослів, свт. Іоанн Златоуст, свт. Василій Великий, свт. Афанасій Великий, свт. Олександр і свт. Єпіфаній. Жертовник зроблено в стіні у вигляді печери, вище жертовника — Святитель Петро і перед ним — Ісус у віці немовляти. Святителі всі представлені у фелонях і омофорах з непокритими головами, крім свт. Кирила Олександрійського, який має на голові покривало із тканини. Волосся у всіх коротке, ззаду спущене лише до плечей, спереду — підстрижене.
Продовження нижнього ряду святителів утворює простягнуте на стінах передвівтарної частини храму зображення св. мучеників: Георгія, Феодора, Артемія — на північній стіні, Іакова Персіянина, Феодора Стратилата і Димитрія — на південій; вище їх розміщені поясні зображення св. мучеників: Фірса, Ореста, Євфимія, Мардарія, Євстратія і Авксентія. Під аркою, що відділяє передвівтарну частину від притвору, -Господь Саваоф, Аарон, Мелхіседек; на стінах арки — Хрещення Господнє і воскресіння Лазаря, під ними на повний зріст — св. архангели Гавриїл і Михаїл. В західній частині храму на самому склепінні — три поясних в колах зображення: Господь Самодержець, Божа Матір Пантанаса та Іоанн Хреститель. Внутрішня сторона західної стіни зайнята зображеннями страждань Спасителя. На стіні Володимирсько-го бічного вівтаря, над дверима — Успіння Божої Матері, вище — зображення апостолів: на стіні Косьмодаміанського бічного вівтаря — зображення Розп’яття Господнього, а над ним — апостоли. Внизу зображені преподобні Меркурій, св. Савва, св. Антоній Єгипетський, св. Євфимій Великий та інші святі. Давній стінопис в цій частині храму, очевидно, мало зберігся, і при поновленні св. Петро Могила на свій розсуд замінив його у багатьох місцях новими зображеннями.
На стінах церкви Спаса на Берестові є декілька меморіальних поміток. Всі вони зроблені не раніше 40-х років XVII ст. В головній могилянській прибудові зі східної сторони, де стояв іконостас, під віконцями з лівого і правого боків вирублено два восьмикутних рельєфних хрести. Напис біля хреста під правим віконцем гласить: » Под сенью сего храма погребены: сын Владимира Мономаха, великий князь Юрий Долгорукий, скончавшийся…Далі напис, зроблений зверху давнього живопису, осипався, і видно частину зображення невідомого святого. Біля хреста, що під лівим віконцем, напис зберігся повністю: «В сем храме погребены дочери Киевскаго князя Владимира Мономаха Евфимия в иночестве Евпраксия, и София, бывшая супругою Венгерского короля Белы II «. Згідно з свідченнями руських літописів, західних і візантійських хронік, у Володимира Мономаха було три дочки. Одна з них, Євфимія, була віддана заміж за угорського короля Коломана, згодом постриглась у черниці і була похована в 1138 році в церкві Спаса на Берестові.
Фрескові зображення Спаської церкви за художнім рівнем значно вищі, від фресок Софійського собору і Кирилівської Троїцької церкви. Вони вражають надзвичайною витонченістю, величчю композиції, винятковою правильністю грецького малюнка і його довершеністю. Цей стінопис передає Божественну ідею вічного буття Бога Слова, пророцтво про спасіння світу, зображає Його втілення, Його земне життя і Вознесіння до Бога Отця. Всі зображення разом і кожне окремо свідчать, що Берестовський храм створений для слави Спаса, лик Якого, за стародавнім східним звичаєм, як храмовий, зображений посередині вівтарного склепіння і багаторазово повторений в різних місцях храму.
Храм Спаса на Берестові заслуговує на особливу увагу як один із перших за часом серед всіх численних храмів Русі. В ньому молився Просвітитель нашої Вітчизни святий рівноапостольний великий князь Володимир, при цьому храмі він помер. Стіни цього древнього храму є німими свідками багатьох історичних подій, якими так багата наша двотисячолітня історія.
На жаль, храм зараз зачинений на реставрацію, але кожної неділі о 8.00 служиться Акафіст Іконі Божій Матері «Усецариця» -де багато людей отримує зцілення від онкологічних та інших хвороб. Вже на протязі 12 років в спеку, дощ та мороз літні та хворі люди моляться на дворі біля стін храму. На храмове свято Преображення Господнє 19 серпня кожного року служиться Літургія на древніх підвалинах Храму.